98 років тому, 29 січня 1918 року, українські війська стримали наступ більшовиків на Київ, проявивши жертовність і героїзм при захисті України.
Все почалося 17 грудня 1917 року, коли Українська Центральна Рада отримала радіотелеграфом ультиматум Ради народних комісарів РРФСР по виконанню протягом 48 годин низки умов, які позбавляли Україну права вирішувати внутрішні та зовнішні питання як самостійної держави.
Генеральний Секретаріат УНР 20 грудня відкинув ультиматум більшовиків. Радянська Росія почала війну проти України шляхом завоювання УНР зсередини.
На початку січня 1918 року більшовики встановили контроль у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях та розгорнули наступ на Київ. Наступ більшовицьких військ відбувався двома групами: одна вздовж залізниці Харків-Полтава-Київ, друга – у напрямі Курськ-Бахмач-Київ.
Центральна Рада УНР мала у своєму підпорядкуванні окремі армійські частини, а також сформовані із добровольців підрозділи, серед яких варто назвати курінь Січових стрільців на чолі з Євгеном Коновальцем, загони вільного козацтва, та сформований Симоном Петлюрою підрозділ - Гайдамацький Кіш Слобідської України.
Саме добровольці і стали опорою Центральної Ради у захисті української держави.
24–27 січня 1918 року запеклі бої українських військ з більшовиками розгорнулись за станцію Бахмач. Оборона цього міста є однією з героїчних і маловідомих сторінок в історії визвольної боротьби українського народу.
Українські війська змушені були залишити Бахмач і відступити до станції Крути. На підкріплення українських частин в Крути урядом було направлено Першу Українську юнкерську школу ім. Б. Хмельницького у складі чотирьох сотень (400–450 курсантів та 20 старшин (офіцерів). До юнаків школи приєдналася перша сотня (116–130 осіб) новоствореного добровольчого Помічного Студентського куреня січових стрільців, а також ще близько 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва із Ніжина.
Загалом, за різними підрахунками, у Крутах 29 січня 1918 року перебувало від 420 до 520 українських військових і юнакiв та студентiв, якi мали на озброєнні до 16 кулеметів та одну гармату на залiзничнiй платформi.
Впродовж усього дня вони вели бій за станцію з більшовицькими військами загальною чисельністю (за твердженням більшості джерел) понад 3000 осіб, в їх числі 400 балтійських матросів, які були добре озброєні і мали артилерією.
Після запеклого багатогодинного бою, користуючись присмерком, українські війська організовано відступили зі станції Крути до своїх ешелонів. 27 студентів та гімназистів, які знаходилися у резерві, під час відступу потрапили у полон. І наступного дня були розстріляні або замордовані. Згодом їх поховали на Аскольдовій могилі у Києві.
За сучасними підрахунками втрати українських військ під Крутами оцінюють у 70–100 загиблих. Серед них – 37–39 вбитих у бою та розстрiляних студентiв i гімназистів. На сьогоднi вiдомi прiзвища 20 з них.
Втрати більшовицьких військ пiд Крутами оцінюються у 300 загиблих.
Таким чином затримавши ворога на чотири дні, захисники України дали змогу укласти Брест-Литовський мир, що de-facto означав міжнародне визнання української незалежності.
«Пам’ятати своїх героїв дуже важливо, адже герої – це ті найкращі, яких ми втрачаємо. Тих, хто поповнили український національний пантеон на сьогодні, напевно, вистачить для виховання патріотизму на сотні років уперед. Але ми не знаємо/не пам'ятаємо їх, тому прагнемо нових, вважаючи, ніби їх бракує. Їх не бракує в нашій історії, крутянці в цьому пантеоні посідають особливе місце – вони одні з перших віддали свої життя за новопроголошену Українську державу», – вважає Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.
Тому сучасним українським військовослужбовцям, політикам та громадянам, в умовах протидії російській агресії та «гібридній війні», дуже важливо знати і розуміти причини, умови та наслідки російсько-української війни 1917-1921 років.
Сьогоднішня Україна стала можливою завдяки українській армії, а це означає, що державність без армії неможлива.
Відділ з питань внутрішньої політики
за методичними матеріалами
Українського Інституту Національної пам’яті:
http://www.memory.gov.ua