"Музичний батальйончик" або "Концертна сотня" волонтерської групи "Help Army" приїхала з концертом до бійців Національної гвардії в Слов'янськ. Батальйончик невеликий – співачка Вікторія Рафальська, фіналіст конкурсу "Україна має талант" Олександр Кварта, поет і композитор Борис Севостьянов і ведуча концерту доцент Харківського педуніверситету, у минулому – капітан команди КВН "Перша столиця" Анжела Денисенко. А ще адміністратор Олександр Гончаров і звукорежисер Станіслав В'юнник.

Концерт був святковий, присвячений 8 Березня. У першому ряду сиділи дівчата у формі, красиві, трохи збентежені медики, психологи, кухарі. Їм подарували подарунки. Вони поступово заусміхались, почали підспівувати, а під кінець заводний і веселий Олександр Кварта витягнув психологів Валерію і Маргариту на імпровізовану сцену – разом співати "Червону руту", і дівчати не осоромили рідну Нацгвардію.

У артистів є поняття "важкий зал". Цей зал був важкий. Війна лягає на обличчя сірим нальотом втоми, заважає посміхатися, навіть аплодувати заважає.

Після концерту Сашко Кварта сказав: "Якщо б це був не ранковий, а вечірній концерт, вони б у мене затанцювали".

Я йому вірю – танців не було, але були бурхливі оплески в кінці, і більшість бійців вишикувалася в чергу – сфотографуватися з Сашею, взяти автограф.

А з якими обличчями бійці примовляли слідом за Борисом Севостьяновим: "А вы нам грады, грады – такие гады, гады", – з яким металом у голосі! Шкода, що в цей момент їх не чули вороги.

І як щиро дівчинки підспівували Вікі Рафальській, коли вона співала "Старинные часы". І звичні естрадні пісні звучали трошки інакше – немов не тільки пісні, а привіт з того, мирного, нормального життя, яке так раптово обірвалася і за яке, по суті, всі і б'ються.

А в середині концерту зі мною трапився розрив шаблону – коли Кварта заспівав "Смуглянку". І виявилося, що пісня тієї війни абсолютно органічно звучить на цій. І від цього було гірко, страшно і ... радісно. Тому що красиві, втомлені люди щиро підспівували заводному веселому чоловіку, і це була їхня пісня, пісня про них.

І ще одну фразу "з книжки" сказав у цей день дивно красивий і мужній військовий, підполковник на ім'я Олег з позивним "Кадет". Цей день був днем його 39-річчя. Волонтери піднесли йому торт, видно було, що йому приємно, він дуже дякував всім – і волонтерам, і навіть нам, журналістам.

Сам Олег – з Донецька. Його частина вийшла з міста на українську сторону після початку бойових зіткнень. Так, вийшла не в повному складі, хтось залишився. На "тому боці", на жаль, воюють деякі з тих, з ким він навчався, в Донецьку залишилися друзі. Олег розповів, що багато з них вітали його з днем народження.

"Друзі є друзі, – сказав він. – Ми просто не говоримо про якісь речі, як і не піднімаємо цих тем". Тепер його помешкання – в Харкові, де Олега чекають дружина і 10-річний син. Я не задала безпосередньо питання, чому він, донеччанин, вирішив воювати за Україну. Він сказав сам: "Коли все це почалося, ми з мужиками сіли, поговорили – адже ми давали клятву, присягу Україні, тут сумнівів бути не може".